День Києва
Київ святкує свій день — і в його травневому тумані оживають спогади про дитинство, про річковий трамвайчик і засніжений Хрещатик. Але разом із цими спогадами приходить тихий біль за місто, яке поступово втрачає своє обличчя.
У цьому випуску я повертаюся до Києва свого дитинства — теплого, живого, сповненого запаху каштанів і річкової тиші. Він згадує вулиці дитинства, старі двори й арки, що сьогодні зникають під вагою бетону та байдужості.
Це сповідь про місто, яке хворіє, але тримається — про Київ, що живе всередині пам’яті, навіть коли зовні його душу замуровують новобудови.
Це ніжний реквієм за справжнім Києвом — пораненим, зміненим, але непереможним у своїй величі.