ЩО ЧЕКАЄ НА РОМКОМИ

Чому світ розчарувався в романтичних комедіях і що може реабілітувати жанр — розповідає кінокритик Станіслав Тарасенко.

На початку 2000-х ромкоми зривали каси — люди жили новими епізодами «Сексу і міста» й фільмами на кшталт «Щоденник Бріджит Джонс» і «Реальне кохання», які вже стали класикою. Але shining moment ромкомів минув — сьогодні цей жанр все частіше називають мертвим.

Щоб розібратись, чому так сталося, кінокритик Станіслав Тарасенко повернувся в минуле століття — і розповів, як з’явився та розвивався жанр. А також передбачив майбутнє ромкомів — базуючись на фактах, кейсах і власних спостереженнях.

Інтро в жанр ромкому

Романтична комедія — це жанр, який поєднує мелодраматичні та комічні елементи. Сутність ромкому завжди проста і зрозуміла — вона в історії кохання, яка викликає посмішку. Продовжуючи шекспірівські традиції таких комедійних п'єс, як «Все добре, що добре закінчується», «Як вам це сподобається» і «Марні зусилля кохання», класичні ромкоми пропонують глядачам незмінний, хоча і варіативний сюжет. Це історія про двох (найчастіше потенційних) коханців → які долають різні перешкоди (від жорстоких родичів та владних принців — до соціальних забобонів та фізичної відстані) → і зрештою опиняються поряд, зізнаються одне одному в коханні та зливаються в поцілунку.

Кадр з фільму «Принцеса-наречена»

Ромкоми краще за будь-який жанр ілюструють епоху, в яку були створені. Яким би фантастичним і неможливим не був сюжет, натуралістичність стосунків у ромкомах — запорука великих касових зборів. Важливо, щоб глядач міг повірити в героїв романтичної комедії, а в ідеалі — ототожнити себе з ними. На цю мету працюють навіть найменші деталі у фільмі — від фасону капелюха головного героя до логотипа на підвісці головної героїні. 

Хоча є один аспект, в якому ромкоми провалюють тест на реалістичність. Романтичні комедії експлуатують ідею «ідеального кохання» — вони створюють для героїв безпечне середовище з дуже сприятливими для закоханості умовами (зазвичай неможливими у повсякденному житті). Саме в цьому і полягає головна суперечність ромкомів. Жанр намагається відповідати реаліям своїх глядачів, але водночас розповідає абсурдну історію про коханого (або кохану), який пробирається усіма хащами світу заради того, щоби перехопити свого партнера на вокзалі чи в аеропорту в останню наносекунду до відбуття.

Сутність і розквіт ромкомів

Фундамент романтичної комедії — це набір декількох кліше, які залишаються незмінними останні 100 років. Типові сюжети ромкомів, репрезентація персонажів, види романтичних стосунків, локації та сетинги — все це сформувалось ще у фільмах 1930-х років (наприклад, у «Це сталося якось вночі»). Та насправді традиція романтичного фільму почала формуватись ще в епоху чорно-білого німого кіно — вперше поцілунок на екрані показали в 1896 році. 

Відтоді кінематографісти щороку випускали десятки великих стрічок про любов — актор Дуглас Фербенкс (Том Круз і Бред Пітт епохи німого кіно) постійно з'являвся на екрані в образах романтичного мушкетера, Зорро, Робіна Гуда або ж багдадського злодія.

Сюжети ромкомів базуються на принципі оманливої «неможливості кохання», тобто на різноманітних конфліктах, які не дозволяють головним героям бути разом. Між персонажами романтичних комедій завжди стоїть певна сила: фізична, психологічна, соціальна, релігійна, фінансова, вікова чи навіть філософська. Це може бути взаємна ненависть (яка в кінці фільму обов'язково перетвориться на кохання), непорозуміння (яке обов'язково буде вирішене), закони фізики (які обов'язково будуть подолані), скептицизм стосовно любові (який обов'язково розвіється), страшна таємниця (яка в кінці фільму обов'язково стане відомою) — і так до нескінченності. 

Від «Його дівчини П'ятниці» до «Бріджертонів» — романтично-комедійні сюжети ходять по колу саме тому, що людська природа (особливо у своєму любовному аспекті) теж залишається незмінною.

Інша справа — репрезентація персонажів та їхніх стосунків. За останні десятиліття багато гендерних стереотипів розвіялось. Тому сьогодні деякі класичні ромкоми сприймаються не як ніжні історії кохання, а як історії про аб’юзивні стосунки між тираном у штанях та його жертвою у спідниці. 

Люди багато сперечаються про те, чи варто нам переглянути стандарти соціально-гендерних ролей чоловіка та жінки в ромкомах. Наприклад, «Реальне кохання», один із найуспішніших ромкомів XXI століття, критикують кожного Різдва — все тому, що сценарій фільму більше не відповідає загальноприйнятому баченню романтичних стосунків.

Кадр з фільму «Реальне кохання»

В ромкомів було кілька періодів розквіту, але найцікавішими залишаються 1990–2000-ні роки. Це був час, коли романтична комедія домінувала в прокаті та вважалася одним із найпопулярніших та найприбутковіших жанрів світу. «Чотири весілля і похорон», «Безголові», «Весілля мого найкращого друга», «Вам лист», «10 речей, які я в тобі ненавиджу», «Ноттінг Гілл», «Щоденник Бріджит Джонс», «Моє велике грецьке весілля», «Як позбутися хлопця за 10 днів», «Непрохані гості» — ці ромкоми не тільки окупились у прокаті, але й стали новими стандартами для жанру. А потім щось пішло не так.

Занепад жанру

У 2010-х у світовій кіноіндустрії все перевернулось. Запуск кіновсесвіту Marvel, вихід «Залізної людини», всесвітнє визнання «Темного Лицаря» та «Аватару» повністю змінили правила гри — багатомільйонні блокбастери підкорили Голлівуд. (Не завжди) дороге кіно стало надприбутковим, і все наступне десятиліття Голлівуд залишався у парадигмі масштабних кросоверів, перенасичених спецефектами. Жанр романтичної комедії почав здаватися недоречним — якимось дріб'язковим і нецікавим, занадто олдскульним у порівнянні з «Месниками», «Зоряними війнами» чи фінальними частинами «Гаррі Поттера».

Змінились і глядачі. Моральні та соціальні стандарти 1990–2000-х швидко застаріли, отже, застаріли й сюжети ромкомів. Але яким має бути новий, сучасний ромком — питання надскладне. Нещодавно Джеймс Ганн, режисер трилогії «Вартові Галактики» та головний спостерігач DC, звернув увагу на кризу сценарної справи, яка сталася з Голлівудом в останні 15 років. Зробивши ставку на «зелений екран», голлівудські продюсери нехтували сценаристикою — так, наче глядачам потрібні лише вибухи й польоти у космосі, а не якісні діалоги чи правдиві персонажі. Сучасна криза супергероїки підтверджує думки Джеймса Ганна. 

Сучасні ромкоми: два шляхи розвитку

Погане становище сценаристів у Голлівуді позначається не лише на супергероїці, але й на інших жанрах — ромкомі також. Міленіали та зумери (основна ЦА кінотеатрів) хочуть зовсім іншого, ніж глядачі 40+, — методи з минулого більше не працюють. Тож автори ромкомів намагаються намацати нові підходи до жанру. На мою думку, цих підходів два — їх найкраще ілюструють ці стрічки 2023 року:

#1. «Без образ». Це найбільш вдалий ромком кількох останніх років — він про стосунки 32-річної дівчини та 19-річного хлопця. Саме «Без образ» зміг запропонувати глядачам щось по-справжньому відверте і сміливе (чого лише варта сцена бійки повністю оголеної Дженіфер Лоуренс на пляжі). 

Як і класичний «Гарольд і Мод», «Без образ» зіграв на різниці поколінь — між героями стрічки ціла купа непорозумінь через їхній вік. І режисер фільму дуже вдало підкреслює цю різницю — наприклад, у тій сцені, коли Лоуренс шукає на вечірці свого бойфренда і знаходить у різних кімнатах молодь, яка займається чим завгодно, окрім сексу. Саме такий підхід до ромкомів (назву його здоровою рефлексією) здається мені важливим для реанімації жанру. Ідеальний ромком зумерів та міленіалів зіставляє сучасну та минулу оптику. 

#2. «Люблю тебе ненавидіти». Інший (і, як на мене, невдалий) підхід до ромкому використали автори цього свіжого фільму. Сутність їхнього підходу — в зірковому касті та голих сценах. «Люблю тебе ненавидіти» — це приклад експлуатаційного кіно, яке намагається зіграти на примітивних інстинктах глядачів. Водночас воно повністю ігнорує сценарний зміст, режисуру та всі інші «технічні» аспекти кіновиробництва. 

«Люблю тебе ненавидіти» використовує, напевно, найрозповсюдженіше кліше у жанрі ромкомів — взаємну ненависть головних героїв, яка у фіналі обертається коханням. Це улюблений сценарний хід ексцентричних голлівудських комедій 1930-х. І хоча «Люблю тебе ненавидіти» збирає непогану касу для свого жанру, без Сідні Свіні та відвертих сцен цей ромком не мав би жодних шансів. Такі фільми не стають феноменами — вони потрапляють у тікток і забуваються протягом місяця. Вони гальмують розвиток жанру, бо не дають йому рефлексувати на сучасні проблеми. В ідеалі ромкоми мають стати для глядачів тим, чим став серіал «Ейфорія» для зумерів, — чесним дзеркалом і змістовним трендом.