«Простір, який лякає вас, завжди один і той же, і він дорівнює тій черепній коробці, в яку укладено ваш мозок» - Ернст Юнгер.
Втекти з дому, спробувати вступити у Французький Іноземний Легіон, взяти участь у битвах при Соммі та Камбре, отримати поранення 14 разів, взятти у полон 200 англійських солдатів, заслужити найвищу військову відзнаку своєї держави, отримати заборону на публікацію книжок та увійти в історію. Ернст Юнгер спромігся на усе. Більшість діячів культури та мистецтва так чи інакше діяли в рамках певної ери, деякі уособлювали еру, а найвизначніші її створювали.
Е. Юнгер якого називають «поетом війни», є одним із ключових постатей у понятті «Фронтового покоління». В своїх творах він без зайвих фарб розкривав усі жахи та виклики війни, але при цьому оспівував мужність, доблесть, братерство та хоробрість. У літературних та історичних колах його часто протиставляють іншому творцю епохи Еріху Марії Ремарку. Обидва генії були учасниками Першої світової війни та обидва пройшли через пекло окопних боїв та штурмів. Гуманічтично-пацифіський підхід Ремарка проти мужньо-героїчного підходу Юнгера породили два фундаментально протилежні способи сприйняття війни.
Ернсту Юнгеру часто пред’являють романтизацію та оспівування війни, однак сам автор після виходу, можливо, найвідомішої своєї книги «В сталевих грозах», в під заголовку якої зазначено "Зі щоденника командира ударної групи», хвалив її за те, що вона показувала воєнний досвід «без усякого пафосу» і з «належною об’єктивністю»: «точно, серйозно, сильно й з наростаючою напругою, аж поки в ній і справді не знайшло свого вираження суворе обличчя війни, жахіття матеріальної битви й незмірна, всепоглинаюча сила віталізму серця». Важливо зауважити, що книга стала бестселером та отримала визнання як серед тогочасних пацифістів так і серед мілітаристів.
Творчість Юнгера є багатогранною та різною. Ранні художні і публіцистичні твори вважаються предтечею націонал-соціалізму, хоча його пізніші твори написані після 1933 року, позначені критикою НСДАП. Його роман «Склянні Бджоли» торкається проблем технології, нагляду та симулякрів. А в автобіографічному нарисі «Зближення: Наркотики та Сп'яніння» він висуває роздуми щодо різних особистих дослідів із наркотиками, від пивних вечірок перед Першою світовою до подорожей у світ ЛСД разом із Альбертом Хофманном. А в «Геліополі» котрий є одним із ключових творів Юнгера, він відобразив особисті політичні погляди та ідеологію консервативної революції. У романі поєднуються риси антиутопії та філософської притчі. В Омейсвілі, що можна вважати продовженням «Геліополя», починається дослідження ідей пост-історії і знову вивчаються можливості індивідуума боротьби за справжню свободу.
Аналізуючи біографію Ернста Юнгера можна знайти багато дискусійних моментів: критику НСДАП та служба у німецькій армії в період Другої Світової війни, оспівування військової хоробрості та показ воєнного досвіду «без усякого пафосу» і з «належною об’єктивністю», бажання вступити в Французький Іноземний легіон та участь у Першій світовій на боці Кайзерівської Німечинни. Можливо саме з дискусійних та важких моментів формуються епохи та пишеться історія?
By Володимир Калуга