Якби 100 років тому існувала премія найбільшого донатера України, то інтриги у ній би не було. Євген Чикаленко – доленосна постать українського національного відродження на початку XX століття, видатний меценат, агроном, публіцист та громадський діяч. Він фінансував видання українських газет «Громадська думка» та «Рада», які були єдиними щоденними українськими виданнями в російській імперії. Чикаленко продовжував підтримувати ці видання, не дивлячись на їх неприбутковість, заклавши будинок та продавши землю. Як і в житті багатьох інший діячів, доля була до нього жорстоко іронічна, будучи в еміграції, колись заможний меценат і землевласник жив у бідності.
З 2022 року у житті кожного українця з’явилося явище зборів та волонтерства. Народ України завжди був проактивним, небайдужим та ініціативним, а доброта та щедрість ледь не прописані в культурному коді нашої нації. Наразі кожен великий підприємець найвищого достатку, як в Україні так і за кордоном старається щось або когось фінансувати. Хтось виділяє гроші на благодійність, хтось фінансує стартапи, хтось підтримує молодих вчених та наукові дослідження, хтось спонсорує культурні ініціативи, дехто робить усе разом. Праобразом сучасного українського громадського діяча та інфлюенсера був Євген Харлампійович Чикаленко, якого можна однозначно назвати одним з найбільших спонсорів української культури. Він виступав активним меценатом величезної кількості різних ініціатив: за його спонсорства було видано «Російсько-український словник» Уманця та Комарова (Львів, 1893—1898). Він підтримував журнал «Кіевская старина», заснувавши премію розміром у 1000 карбованців за найкращу працю з історії України та оплачуючи гонорари за українські літературні твори, опубліковані в цьому виданні. При Науковому товаристві імені Шевченка у Львові Євген Чикаленко створив фонд імені Мордовця для підтримки українських письменників та фінансував тижневик Революційної української партії «Селянин». У 1906-1914 завдяки протекції Євгена Харлампійовича виходила єдина в тодішній Російській імперії щоденна україномовна газета «Рада», навколо якої об’єднувалися визначні діячі майбутньої Української Народної Республіки. Євген Харлампійович долучився також до створення освітніх ініціатив ставши головним меценатом «Академічного дому» у Львові, вклавши 25000 карбованців, заохочуючи молодь із Наддніпрянщини здобувати освіту у Львові. І це все лише маленька частина його меценатської діяльності, така щедрість, відгукливість та свідомість викликає величезне захоплення та повагу. Саме завдяки подібним діячам у роки національних потрясінь Україна спромоглася на збереження та навіть розвиток своєї культури. Євген Харлампійович Чикаленко – це однозначний взірець рішучості і відданості служінню українській нації.
Як і більшість українських громадських діячів Євген Чикаленко зазнавав переслідувань та ув’язнень. Ще в часи навчання на природничому відділі Харківського університету він був заарештований за участь у драгоманському радикальному гуртку. За активну громадську діяльність та чітку проукраїнську позиції в роки Першої світової війни переховувався від переслідування у Фінладії, Петрограді та Москві. А у 1917 після Лютневої революції Євген Чикаленко повернувся у Київ та став одним з ініціаторів скликання Центральної ради та закликав Михайла Грушевського очолити цей орган.
Окремої уваги заслуговує філософія та життєві принципи Євгена Чикаленка. Внутрішній світ людини завжди визначає зовнішній та диктує вчинки, мотиви і бажання особистості. Здійснюючи меценатську діяльність, Євген Харлампійович виконував настанови свого дядька – Петра Івановича Чикаленка: «Помагай в житті тому, хто хоче стати на ноги, та не може, а не тому, хто може та не хоче, бо хто хоче встати, тому досить пальця подати, а хто не хоче, того й обома руками не підведеш». Фундаментальним життєвим принципом Євгена Чикаленка є «філософія малих справ», яка передбачала щоденну наполегливу роботу заради України. Подібно до хлібороба, для нього було важливо, щоб кожне посіяне зерно дало результат і щоб праця не припинялася, тому працював він безперервно. У національній діяльності для Чикаленка вагу мав кожен день і навіть найменший внесок. Водночас Євген Харлампович вирізнявся образним мисленням: він зазначав, що попередні покоління українських громадських діячів, щоденно працювали, але їхня праця ніби «вночі зникала під землею». Так само і національно-просвітницька діяльність предків поступово «занурювалася в глиб народних мас». І лише під час революції 1917 року результати цієї багаторічної праці раптово стали очевидними, мов києво-печерська дзвіниця, що постала з-під землі. «Філософія малих справ» залишаться актуальною і досі, та є зручним інструментом для будування відповідальної самосвідомості.
Євген Харлампійович Чикаленко народився в рік відміни кріпацтва та став одним з важливих діячів національно визвольних змагань початку XX століття. Раніше будучи заможною людиною, під кінець життя він був відверто бідним. Заповівши розвіяти свій прах над рідним селом Перешори, його заповіт не дала виконати радянська влада. Однак історія розставила усе на свої місця, зараз іменем Євгена Чикаленка називають виставки, премії, музеї та вулиці. Будучи активним громадським діячем він є архетипом та прикладом відповідального громадянина України.
By Володимир Калуга